Карма – закон причин і наслідків

Слово «Карма» в наш час стало досить популярним. Люди використосовують його залежно від власного розуміння, яке не завжди відповідає первісному значенню. Іноді, вживаючи слово карма, мається на увазі доля, тобто щось визначене наперед. Наприклад, кажуть "це твоя карма". Іноді це слово застосовують у значеннях кара чи відплата, які несуть негативний відтінок.

Щоб розібратися в терміні карма, необхідно звернутися до першоджерела, яким є Веди. Слово карма походить від санскритського кореня "крія" – звідси ж походить й англійське “creation” – витвір. Далі, видозмінюючись відповідно до правил санскритської граматики, утворюється слово карма, що буквально означає творити чи діяти.

Зрідка можна почути: "Чи вірите Ви в карму?", тобто карму сприймають як певну віру, хоча згідно з Ведами карма – це всесвітній закон за принципом причинно-наслідкових зв'язків: за добрі справи отримуєш сприятливу реакцію, а вчинивши комусь зле – будеш страждати. На грубому, фізичному, рівні закон карми проявляється як третій закон Ньютона, що стверджує: сила дії дорівнює силі протидії. На тоншому, морально-етичному рівні, закон карми пояснює прислів'я – як дбаєш, так і маєш. Якщо все так просто, то чому залишаються люди, які "в карму не вірять"? Це можна пояснити тим, що причинно-наслідковий зв'язок не завжди очевидний, а оскільки ми не припиняємо діяльність ні на мить, то просто заплутуємося в наслідках своїх дій. Ці наслідки можуть проявитися не відразу й навіть не в цьому житті. Звісно, якщо встромити пальці в розетку, то реакція буде миттєвою й очікуваною – нас вдарить струмом. Так само за кожну дію, хорошу чи погану, відповідно до всесвітнього закону карми, відведено точно вивірені нагорода чи покарання.

Зазирнімо глибше й побачимо, чому  ж закон карми впливає на нас. Адже якщо ми враховуємо положення карного кодексу, то покарань боятися не варто.

Для виконання роботи чи карми потрібна енергія. Підручник фізики за 5-й клас визначає: енергія – це здатність здійснити роботу. Де ми беремо енергію? Із землі (їжа), води, вогню (сонце, вогонь травлення), повітря (синтез АТФ у клітинах).

А кому належить земля, вода вогонь і повітря, що існують в матеріальній природі?

Традиційна відповідь – нікому. Серед атеїстів вважається, що в матеріальної природи немає верховного господаря. Колумб відкрив багато нових земель й оголосив їх та всі ресурси, зокрема золото, власністю свого спонсора - короля Іспанії. До цього, на щойно відкритих землях, жили туземці, котрі вважали ці землі своїми. Можна лише припускати, якби Колумб все-таки досягнув Індії, то йому могла б відкритися таємниця Вед і він зміг би отримати істинний скарб (Ішопанішад, мантри 1 і 2):

Усе живе і неживе у всесвіті підвладне Господу й належить Йому. Тому кожен повинен користуватися тільки тим, що йому необхідно й виділено йому як його доля, й не посягати на інше, розуміючи, кому все належить.

Дотримуючись такого способу дій, людина може сподіватися прожити сотні років, бо така діяльність не сковує законами карми. Іншого шляху для людини немає.

Отже, священні писання чітко проголошують, кому належить усе, включно з енергією, необхідною нам для того, щоб діяти. Отже, ми скористалися енергією, яка нам не належить, і як ми її витрачаємо? Так, як нам спаде на думку…

Виходить, що ми хронічно, без дозволу власника, використовуємо енергію. Бог – джерело усіх енергій. Так сказано у Ведах. Люди вважають неактуальним витрачати енергію на Бога. Чиста діяльність – духовна за своєю природою, тобто ми взяли у Бога і йому ж її повернули. Енергія таким чином рухається зверху вниз і знову вгору. Якщо ми не повертаємо її наверх, то вона рухається по горизонтальному циклу. Люди в матеріалістичному суспільстві забули Бога й енергія витрачається на інші цілі. Це й зумовлює запуск законами  карми.

Одного разу, Шрілі Прабгупаді представили одного чоловіка. Шріла Прабгупада запитав, чим той займається.

- Я власник заводу з виробництва скла, – відповів чоловік.

- О, то Ви – грабіжник! – вигукнув Шріла Прабгупада.

- Чому це я грабіжник? – здивовано запитав чоловік.

- Скажіть, із чого роблять скло?

- З кварцевого піску, соди й вапна, – відповів власник заводу.

- А де Ви берете пісок?

- Пісок ми видобуваємо з кар'єру.

- Кар'єр і всі ресурси належать Крішні. Отже, Ви – злодій!

- Але ж, Прабгупадо, я жертвую храмові!

- Ну, тоді Ви – дрібний злодюжка, – з усмішкою підсумував Прабгупада.

Таким чином, якщо людина жертвує частину свого прибутку, чи присвячує свою діяльність Богові, збагачуючи її якимось своїм творчим потенціалом, закон карми не включається, тому що в цьому випадку людина визнає існування Бога й повертає частину чи всю енергію її власнику. Вкладаючи в щось, господар очікує повернення.

Атеїстичне суспільство – це спільнота колективних грабіжників. У такому суспільстві енергія циркулює всередині нього у вигляді грошей, товарів та різноманітних послуг, не йдучи нагору. Цікаво, що власне спільнота ревниво ставиться до енергії: люди засуджують тих, хто використовує енергію й не компенсує витрати. Якщо взяти щось у магазині й не заплатити – це відразу спричинить безліч хвилювань з усіма зумовленими наслідками. Того, хто це вчинив, назвуть злодієм. При цьому суспільство на колективному рівні краде ресурси в Бога й навіть не відчуває докорів сумління.

Звужена свідомість не дозволяє піднятися вище, на рівень всесвіту чи космосу. Атеїстичне суспільство не розуміє, що енергія походить від Бога. Це і є той поворотний момент, коли запускається механізм карми. Усе суспільство починає функціонувати за принципом карми. І її маховик розкручується щораз сильніше, затягується щораз тугіше, доки життя не стане НЕ-СТЕРП-НИМ. Життя стає дуже важким. Карма починає наздоганяти людей, проявляючись у вигляді епідемій, війн, терактів, природних катаклізмів. Приходять кризи – економічна, політична, екологічна і т.д., але їхня причина – скрута духовна.

Ми не зможемо зрозуміти ідею карми глибоко й серйозно, не прийнявши ідею Бога – джерела всіх енергій. Щоб навіть здійняти руку чи щось помислити потрібна енергія. Карма створюється з енергії, а точніше – з її НЕ цільового використання. Матеріальна природа не може нас покарати, адже вона не наділена інтелектом. Якщо людина визнає існування Бога й розуміє, що вберегти себе від наслідків карми можна тільки повертаючи Богові, то така свята людина перебуває в цьому світі, але сама є не від цього світу. Така особистість, хоч і перебуває в матеріальному світі, фактично вільна від основного закону – закону карми. Це як дипломатична недоторканість: на дипломата не впливають закони іншої держави.

Отже, карма – це закон. Зрозуміти цей закон можна тільки після прийняття ідеї існування законодавця – Верховного Господа.

 задати питання

Введіть Ваше питання